Чим пітбуль відрізняється від американського стафордширського тер'єра?

Пітбультер'єри та стафордширські тер'єри справді дуже схожі

Американський пітбультер'єр:

вага: 14-27 кг
зріст: 45-53 см
тривалість життя: 8-15 років
забарвлення: білий, чорний, сірий, тигровий, жовтувато-коричневий, жовто-коричневий, коричневий, червоний, блакитний
особливості характеру: доброзичливий, розумний, вольовий, прив'язливий

Американський стафордширський тер'єр:

вага: 18-32 кг
зріст: 43-48 см
тривалість життя: 12-16 років
забарвлення: білий, чорний, блакитний, тигровий, соболиний, жовтувато-коричневий
особливості характеру: відданий, доброзичливий, сміливий, уважний

Одна історія на двох: історія породи пітбультер'єра та амстафа


№1 Пітбультер'єр

Порода сягає своїм корінням до англійського дозвілля XVII століття, коли заради забави знаті організовувалися бої собак з різними тваринами. Спеціально навчені робочі собаки (мастифи та бульдоги) найчастіше боролися з биками, бо ці бої були найбільш популярними.

Сила і великий розмір давали змогу мастифам та бульдогам битися з биками на рівних, але не дозволяли постійно здобувати перемогу. Дуже багато тварин гинуло від рогів та копит розлючених биків.

Для того, щоб навчити нову тварину, потрібен час, і собаківники задумалися про поліпшення породи бійців. Селекціонери вирішили взяти курс на зменшення розміру та маси собак й на збільшення їхньої рухливості.

На початку XIX століття бульдога схрещують з тер'єром, внаслідок чого бійцівський собака дещо зменшується в розмірах, але набуває цінних якостей: хитрість і маневровість, стає більш безстрашним й небезпечним суперником. Бої биків та собак отримують новий імпульс, тому що протікають відтепер цікавіше та непередбачувано. Нову породу називають "Буль-енд-тер'єр".

У 1835 році бої з биками в Англії забороняють, але кровожерна публіка вимагає видовищ, тому їх дуже швидко заміняють собачі бої, які до цього були популярними серед простолюдинів, зокрема серед англійських шахтарів. Таким чином, селекційні роботи з відбору собак з кращими бойовими якостями успішно тривають.
Однозначних фактів, які достовірно вказували б який саме тер'єр є предком пітбультер'єрів не існує. Більшість фахівців схиляються до думки, що у розведенні взяли участь: білий англійський тер'єр, чорно-підпалий тер'єр та фокстер'єр.

Після того, як в Америці закінчилася громадянська війна (1865 р), туди рушив величезний потік емігрантів, були серед них і англійці, шахтарі та фермери. Звичайно, що з собою вони взяли і буль-енд-тер'єрів. У США порода мала безліч імен (пітдог, пітбультер'єр, американський бультер'єр, янкі-тер'єр). Собаки переважно застосовувалися для охорони ферм, допомоги у випасі худоби та її охороні.

Але про азарт собачих боїв ніхто не забув, вони проводилися і популярність розваги стрімко зростала. Навчені собаки приносили непоганий прибуток, про бої писали в пресі, тож азартних шанувальників у сумнівної розваги тільки прибувало. Це призвело до того, що в AKC (American Kennel Club) було зареєстровано нову породу: пітбуль.

У 1900 році американське суспільство оговталося від потрясінь, почало гуманізуватися, і собачі бої заборонили майже у всіх штатах. Викорінити варварську розвагу відразу не вдалося, бої пішли у підпілля, але завдяки забороні з'явилася нова порода собак, і ви, мабуть, уже знаєте яка.

№2 Американський стаффордширський тер'єр

У 1936 році були відібрані особливі представники породи пітбуль, що не брали участь у поєдинках: лагідні, зі стійкою психікою, орієнтовані на  людей. Так з'явилося відгалуження в породі, яке подарувало світові американського стаффордширського тер'єра.

Найбільший внесок у розвиток стаффордширських тер'єрів зробив Кліффорд Ормсбі. Він присвятив удосконаленню породи 67! років і вважав, що в її основі – гени фокстер'єра, тому що саме він був найбезстрашнішим, найбільш пронирливим, швидким і витривалим серед усіх тер'єрів того часу.

Але залишилися заводчики, які вважали пріоритетними у породі зовсім інші якості: силу, безстрашність, витривалість, швидкість. Вони продовжили реєстрацію в AKC породи під назвою "американський піт-бультер'єр".

Дві породи, що мають спільних предків, з'явилися завдяки розбіжностям у поглядах заводчиків. Американський пітбуль та американський стафордширський тер'єр схожі і різні одночасно.

Підсумуймо, які риси розвивалися у кожній гілці?

•    американський піт-бультер'єр: сила, витривалість, безстрашність, швидкість. Це робочі собаки, яких використовують для охорони, роботи в поліції, у збройних силах, рятувальних роботах;
•    американський стафордширський тер'єр: екстер'єр (потужний, гармонійно розвинений м'язистий корпус), безмежна любов до людини, стійка психіка, азартний, але миролюбний характер. Собак використовують у реабілітаційній медицині, особливо успішні амстафи в роботі з дітьми. Вони багато років поспіль утримують першість в американському конкурсі «Найкращий собака-нянька» – несподівано, правда?

► Порода американський стафордширський тер'єр була зареєстрована в American Kennel Club (головний кінологічний клуб США, заснований 1884 року) у 1936 році.
► Амстафа визнано Міжнародною кінологічною організацією FCI (Fédération Cynologique Internationale, заснована в травні 1911 року, базується в Бельгії, місто Тюєн).
► Назву "американський стафордширський тер'єр" порода отримала 1972 року.
► Пітбуль визнаний лише AKC.
► FCI породу пітбуль не визнала (вважається просто предком амстафа). Частково це пов'язано з тим, що у бійцівських собак не пред'являлося особливих вимог до зовнішності, наголос робився саме на бойові якості, тому у пітбулів досі немає суворих стандартів екстер'єру.

Стандарти породи американських старфорширдських тер'єрів (переклад оригінального тексту 1936 року)

Загальний вигляд: американський стафордширський тер'єр повинен відтворювати враження великої сили для свого невеликого розміру. Ці собаки мають добру статуру, вони мускулисті, але водночас активні й рухливі. Американський стафордширський тер'єр в своїх обрисах повинен бути кремезним і масивним, але не довгоногим або борзоподібним. Загальновизнаним фактом є те, що Стафордширський тер'єр має неприборкану мужність.
Голова: голова собаки повинна бути середньої довжини, глибока на всьому протязі. Черепна частина широка, мускулатура щік чітко виражена, перехід від чола до морди чіткий.
Вуха: вуха поставлені високо, купіровані або не купіровані. Останні кращі. Не купіровані вуха повинні бути короткими й триматися в напівприпіднятому стані або стоячими. Повністю висячі вуха бракуються.
Очі: очі темні, округлі, глибоко посаджені і широко розставлені. Рожеві повіки неприпустимі.
Морда: морда середньої довжини, округла у верхній частині, з різким переходом до черепної частини, яка опущена.
Щелепи: щелепи чітко окреслені. Міцна нижня щелепа забезпечує міць хватки.
Губи: губи щільно прилягають і гладкі, що не висять.
Прикус: ножиці, верхні різці тісно сходяться з зовнішньою стороною нижніх різців.
Ніс: виключно чорний.
Шия: об'ємна, злегка опукла, плавно розширюється від потилиці до холки, без відвислої шкіри, середньої довжини.
Плечі: плечі сильні, м'язисті, лопатки широкі, косо поставлені.
Спина: спина досить коротка, злегка похила від холки до крижів, з м'яким ухилом у напрямку до основи хвоста. Поперек трохи підібраний.
Корпус: Груди широкі й глибокі на всьому протязі, з досить опуклими, щільно «збитими» ребрами. Передні кінцівки поставлені досить широко, що забезпечує розвиток потужної грудної клітини.
Хвіст: хвіст короткий у порівнянні з розмірами собаки, низько посаджений, звужується до кінця, некупірований, не гачкуватий, не закинутий на спину.
Передні кінцівки: передні кінцівки прямі, з потужними округлими кістками, широко поставлені, п'ясті прямі, ніякого викривлення кінцівок при погляді спереду.
Задні кінцівки: задні кінцівки м'язисті, скакальні суглоби розташовані низько, не вивернуті ні усередину, ні назовні. Лапи середнього розміру, склепінчасті, компактні.
Хода: рух пружинистий, без розгойдування або крокування.
Шерсть: шерсть коротка, щільно прилягає, жорстка на дотик, здорова і блискуча.
Окрас: допустимо будь-яке забарвлення – суцільне або плямисте забарвлення допустимі. Біле забарвлення, що перевищує 80% поверхні тіла, а також чорно-підпалий – небажані.
Зріст і вага тіла : зріст і маса тіла обов'язково пропорційні. Висота в холці – близько 46-48 см для псів і 43-46 - для сук.
Дискваліфікаційні вади: "дадлі-ніс" (депігментація – мочка носа тілесного кольору) світлі або рожеві очі, занадто довгий або неправильно піднятий хвіст, недокус або перекус.
Затверджено 10.06.1936

Гарний сильний пес, добрий, врівноважений, ласкавий, беззастережно відданий своєму господареві та родині – ідеальний компаньйон, саме над такими якостями заводчики працюють уже майже 100 років. Протягом цього періоду всі особини, які демонстрували ворожість, агресію чи емоційну нестійкість, виключалися з розведення. Відбір був справді суворий і результат вийшов винятковий: амстафи дуже добрі! А які вони мужні та розумні!

Пітбуль Стаббі – найгероїчніший собака Першої світової війни 

Пітбуль Стаббі під час першої світової війни отримав чин сержанта, причому військова кар'єра пса просувалася набагато швидше за кар'єру господаря. Тоді собаки ще називалися янкі-тер'єри. Стаббі попередив солдатів про те, що починається газова атака, чим врятував багато життів. Також хоробрий пес знешкодив німецького шпигуна. Стаббі навіть побував у Білому домі, де президент США Вілсон вручив йому медаль «За відвагу».

А починалося життя Стаббі зовсім не героїчно: звичайне бродяче цуценя, якого підібрав рядовий Джон Роберт Конрой на полях Єльського університету, коли проходив курс військового вишколу. Було це 1917 року. Цуценя тигрового забарвлення було розумним і милим, чистота його породи перебуває під великим сумнівом, тому що в зрілому віці він мав висоту в загривку 40 см і важив всього 8 кг. Є версія, що Стаббі – матис бостон-тер'єра та пітбуля.

Стаббі (коротун) швидко став улюбленцем 102 полку 26 піхотної дивізії («Янки») США. Солдатів вражала дивовижна здатність пса до навчання: незабаром він уже розпізнавав звук горна, навчився ходити стройовим кроком, солдати навіть навчили його військового привітання. Він дуже мило підносив праву лапу до брови, разом з солдатами, що віддавали честь. Тримати тварин у дивізії заборонялося, але Стаббі мав такий позитивний вплив на морально-бойовий дух солдатів, що його не тільки залишили, а й зарахували до складу та поставили на постачання. Однак невдовзі дивізія вирушила на фронт на кораблі "SS Minnesota. Конрой не зміг залишити друга, і нелегально взяв його на борт.

Вихованця вдавалося деякий час ховати в коморі із запасами вугілля, але пронирливі матроси невдовзі виявили собачку. Джон упросив матросів не видавати його командуванню, але старший офіцер невдовзі все одно дізнався про «зайця» на борту. Присутність тварин на кораблі не допускалася, але серце суворого офіцера розтанула, коли Стаббі віддав йому честь як справжній солдат.

Дивізія висадилася у Франції й попрямувала до лінії фронту. Особливим наказом Стаббі було дозволено супроводжувати її як офіційному талісману. Так під опікою песика в лютому 1918 року дивізія досягла лінії фронту. У бій підрозділ вступив у свій перший день на передовий, і пробув під постійним вогнем противника протягом місяця. Внаслідок газового впливу собака був поранений, але стараннями лікарів найближчого польового госпіталю швидко оговтався і повернувся до служби.

Разом із пораненням Стаббі набув цінного досвіду: він став сприймати найменші сліди газу в повітрі та реагувати на них. Одного ранку сплячий полк був атакований газом, але Стаббі не спав, він побіг через траншею, голосно гавкаючи й кусаючи солдатів, змушуючи їх прокидатися. Цим він урятував дуже багато людей від можливої смерті внаслідок отруєння газом.

Стаббі вмів шукати поранених на нейтральній смузі: він прислухався, і, коли чув крики про допомогу англійською мовою, підбігав до пораненого і гучним гавканням кликав санітарів.

На цій же нейтральній території пес затримав німецького шпигуна, на якого натрапив під час обходу території. Німець гукнув собаку, але Стаббі почув німецьку мову й почав гавкати. Шпигун побіг, а собака наздогнав його й укусив за ногу, після чого німець упав і був схоплений підкріпленням. Саме за цей подвиг Стабі отримав звання сержанта.

Протягом війни було ще чимало подвигів, Стаббі взяв участь у 17 боях, під час рейду зі взяття Сейпше у квітні 1918 року собака був поранений уламками гранати, що утікаючи кинули німці. У собаки була зачеплена лапа та груди. Після надання допомоги у польовому шпиталі Стаббі був доставлений до шпиталю Червоного хреста для більш кваліфікованої допомоги та відновлення. Трохи оговтавшись пес відвідував поранених солдатів, даруючи їм радість та надію.

Стабі щасливо пройшов усю війну, після чого Джон Роберт Конрой, знову нелегально, вивіз його назад до США. Собака 2 рази відвідував Білий дім, був ушанований безліччю медалей, брав участь у військовому параді.

Коли Конрой вступив до університету Джорджтауна, на факультет права, Стаббі знову став талісманом, але вже університетської футбольної команди. Собака прожив яскраве, але, на жаль, не дуже довге життя, Стаббі помер на руках у свого господаря у 1926 році.

З часів Першої світової війни минуло понад 100 років, і багато імен і дат загубилося, але пам'ять про мужнього пітбуля люди зберегли – можливо цей світ не такий безнадійний, як іноді здається?

У чому різниця між амстафом та пітбулем в екстер'єрі?

1.    Зріст, амстафи в середньому нижчі за пітбулів на 6 см
2.    Вага, амстафи в середовищі важчі на 4 кг
3.    Мочка носа амстафа може бути лише чорною, а у пітбулів допускаються коричневі відтінки
4.    Очі, у амстафів не допускаються рожеві повіки
5.    Амстафи програють пітбулям у бійцівських якостях, що помітно навіть у зовнішності: пітбулі сильніші та кремезніші собаки
6.    До зовнішності пітбулів не висуваються суворі вимоги, тому порівняння досить умовні

У чому різниця характерів американського старффордширського тер'єра та американського пітбуля?

1.    Амстаф більш доброзичливий до людей, ця якість культивується в породі тривалий час, вихованці є компаньйонами та виставковими собаками, тому аспекту дружності приділяється особлива увага. Собаки з теплотою та ніжністю ставляться до всіх членів своєї сім'ї.
2.    Пітбулі також дружні та товариські, агресивні собаки породи виключаються з розведення.
3.    Представники обох порід розумні й однаково піддаються дресируванню. Американський стаффордширський тер'єр потребує наставництва досвідченого собаківника, для новачків він не рекомендований. Дресируванням пітбулів повинен займатися професіонал, тому що порода вкрай уперта і неправильний підхід до дресирування загрожує проблемами в поведінці.
4.    Продуманого підходу вимагає і соціалізація, від того наскільки успішною вона буде залежить подальше ставлення собаки до людей, тварин, інших собак.
5.    Обидві породи дуже тепло і по-дружньому ставляться до діток, поводяться усвідомлено та делікатно, стримуючи свою величезну силу. Оберігають і захищають дітей, забуваючи про себе. Проте, досвідчені собаківники не рекомендують заводити представників обох порід у сім'ях, де дітки не досягли шкільного віку.
6.    До інших домашніх вихованців лояльніше ставляться амстафи. Однак їм і пітбулям важко контролювати свої мисливські інстинкти, і собаки можуть ставитися до маленьких тварин, як до здобичі.
7.    З іншими собаками краще уживаються, якщо вони іншої статі, з одностатевими сусідами нескінченно змагатимуться, доводячи свою перевагу. Виняток становлять ті тварини, з якими амстафи та пітбулі росли з самого дитинства.

Що ще треба знати про пітбулей та американських стафордширських тер'єрів?

•    дресирувати собак необхідно суворо і послідовно, але без насильства і підвищення голосу, інакше можна завдати шкоди психіці тварини, що може призвести до непередбачуваних наслідків;
•    досвідчені кінологи рекомендують більше хвалити та заохочувати собак, щоб розвивати у них задоволення від спілкування та роботи з людиною;
•    цуценя необхідно брати в дім не пізніше ніж у 1,5 місяці;
•    важливо відразу продемонструвати тварині, що господар та інші члени сім'ї головніші і це – незаперечна істина;
•    при дресируванні щеня не повинне гарчати на господаря, спроби такої поведінки необхідно припиняти на корені;
•    обидві породи не призначені для вуличного утримання, це квартирні собаки;
•    навіть якщо клімат дозволяє утримувати собаку у дворі, або є можливість забезпечити теплий вольєр на вулиці, фахівці категорично не радять цього робити: пітбулі та амстафи дуже погано переносять розлуку з господарем й самотність;
•    через відсутність підшерстка тварини мерзнуть в холодну погоду і потребують одягу для собак;
•    попри коротку шерсть за нею треба доглядати: вичісувати 1 раз на тиждень спеціальними інструментами;
•    купати собак потрібно в міру забруднення, можна просто витирати пил із шерсті вологою ганчіркою або серветкою, деякі власники привчають тварин до пилотягу;
•    раз на 2 тижні необхідно чистити тваринам зуби;
•    1 раз на тиждень протирати вуха спеціальним лосьйоном;
•    пазурі підстригають у міру відростання, обережно, щоб не пошкодити капіляри;
•    дуже важливий належний догляд за лапами, особливо в холодну погоду;
•    обидві породи потребують постійного фізичного навантаження, воно має бути чималим. З собаками необхідно займатися, просто повільні прогулянки ні пітбулям, ні амстафам не підходять. Біг, стрибки (одні з найстрибучіших собак!), перетяжки, робота з вагою тощо, не менше 2-3 годин на день;
•    ніжність, увага та любов допомагають тваринам соціалізуватися та стати справжніми друзями-компаньйонами для всієї родини;
•    жорстоке поводження, неналежне утримання (наприклад, на ланцюгу), відсутність достатнього фізичного навантаження та дресирування можуть викликати у пітбулів та амстафів озлобленість, агресивність, неконтрольовану поведінку, що небезпечно для собаки та оточуючих;
•    тварини, що не отримали достатнього фізичного навантаження, можуть поводитися деструктивно (гризти меблі, взуття, стіни, собака може стати некерованим)
•    у їжі обидві породи невибагливі – якісний збалансований корм із високим вмістом білка забезпечить собакам здоров'я, силу та гарний рельєф тіла;
•    обидві породи схильні до алергії, тому необхідно відповідально підходити до вибору корму, і слідкувати за станом шкіри тварини, за найменших ознак алергії звертатися до ветеринара;
•    алергія у пітбуля та амстафа може спостерігатися на яловичину, рис, пшеницю, кукурудзу;
•    слід уникати перегодовування собак крупами, оскільки це може спричинити ожиріння.

Кому підходять пітбулі, а кому ні?

Пітбулі не беруть участь у виставках, але якщо вам потрібен надійний невибагливий компаньйон для спорту чи інших активностей, і ви готові займатися не тільки своїм фізичним розвитком, а й собаки, маєте досвід дресирування, готові постійно вчитися та працювати, то пітбуль – ваш ідеальний компаньйон.
Цей собака не підходить для людей, які віддають перевагу пасивному способу життя, людям похилого віку, дітям – швидше за все вони не впораються з ним.

Кому підходять американські стаффордширські тер'єри, а кому ні?

Амстафи беруть участь у виставках, тому якщо ви активна амбітна людина, і хочете зробити з собакою виставкову кар'єру, то амстаф підходить.
Але займатися вихованням та дресируванням цуценяти необхідно ще з більшою старанністю, тому що до виставкових собак пред'являються особливі вимоги (прогулянки та фізичні навантаження ніхто не скасовував).
Літнім людям та діткам собака також не підходить, вона вимагає постійної активності та відповідального осмисленого підходу.

У процесі роботи над статтею ми вкотре переконалися, що не буває злих собак, немає такої породи «бійцівський собака», відповідальність за все, що відбувається з вихованцем лежить на його господарі. Від людини залежить, хто виросте з милого цуценяти: добрий друг чи засмикане, істеричне, злісне створення, готове кидатися на всіх довкола. Люди вирішують яким буде світ маленького щеняти надалі – вирішуймо правильно!

Мережа зоомагазинів E-ZOO рада допомогти відповідальним власникам тварин зробити догляд більш простим та якісним. Приходьте до наших роздрібних магазинів, заходьте на сайт e-zoo.com.ua, реєструйтеся – для своїх у нас особливі умови😉.