Дитина та собака – проблеми чи подвійна радість?

Марина розповіла про те, яке щастя бути господаркою собаки породи самоїд, які складності можуть підстерігати і з якими радощами доведеться жити пліч-о-пліч.

- Я все життя просила батьків завести собаку, але розуміючи всю відповідальність, вони мені відмовляли під різними приводами. І ось, вже маючи власну сім'ю, одного вечора ми з чоловіком наважилися завести собаку. Вибирали породу для сім'ї та майбутніх дітей. Хотілося купити велику, неагресивну та компанейську собачку. Спочатку вибір ліг на породу Словацький Чувач. Вже навіть вели переговори з розплідником у Чехії. Але раптом, як зараз пам'ятаю, 27 березня 2011 року, у якійсь недільній ранковій передачі ми побачили репортаж про самоїдів. Сказати, що ми закохалися в цих білосніжних ведмежат в першу ж мить, це нічого не сказати. Ми одразу почали шукати цуценят цієї породи в Україні і, о диво, познайомилися із чудовою заводчицею Дар'єю Чорною, у якої на той момент були крихітні комочки з ще закритими очима. Рішення було ухвалено блискавично! Далі залишалося лише чекати 1,5 місяці до моменту нашої зустрічі! На той момент ніхто ще не знав, що через 9 місяців від цього дня, ми станемо найщасливішими батьками неймовірної принцеси.

Дуже багато випадків, коли з новиною про появу дитини молоді батьки починають думати, кому б із родичів віддати тварину. Чи були у вас такі думки?

Ніколи! Ми їхали забирати собаку до Білої Церкви, коли я була десь на 7-му тижні вагітності. З перших днів цей білий малюк вагою 6,5 кг став невід'ємною частиною нашого життя. Скажу чесно, спочатку було складно, він будив усіх у будинку дуже рано вранці, хотів грати, гуляти, обійматися, цілуватися. Ми всі, включаючи моїх батьків, чергували по черзі, щоб я могла висипатися. Від багатьох знайомих надходили питання та пропозиції, віддати пса назад у розплідник, поки він ще зовсім маленький, але завжди отримували безкомпромісну відповідь, що мами своїх дітей не кидають, а це наш синочок!

Самоїди - дуже активні собаки, які люблять гуляти дуже довго за будь-якої погоди! Всі 9 місяців моєї вагітності ми багато часу проводили на вулиці. Найголовніше в собаці - це заряд позитиву. А що найголовніше під час вагітності – це бути завжди щасливою та задоволеною!

Як Баграй сприйняв появу малюка?

За день до мого планового від'їзду до пологового будинку ми вирішили, що Баграйчик на кілька днів переїде до моїх батьків, поки ми з чоловіком будемо в пологовому будинку. І ось, коли ми 31 грудня повернулися додому, настав найемоційніший і незабутній Новий Рік! Батьки привезли песика додому, він залетів такий щасливий і задоволений, всіх розцілував і тут раптом у дитячій він помітив ліжечко і доню Стефанію в ній. Це треба було бачити! Він танцював, намагався понюхати дитину, полизати, познайомитись. І ми дозволили! Він був у нестямі від якоїсь щенячої радості!

Чи були якісь складності (алергія наприклад)?

Напевно, основна складність була в тому, що Баграша на момент народження Стефанії був ще 9 місячним шалено активним цуценям, яке хотіло багато бігати і гуляти. Ми брали його на прогулянки із собою завжди та скрізь. Але слухняність на той момент, м'яко кажучи, була не зовсім ідеальною. Тому, мабуть, моєю основною та єдиною складністю були спільні прогулянки з дитиною та коляскою.

На щастя, жодної алергії чи будь-яких інших проблем у нас ніколи не виникало. З першої хвилини появи доньки в будинку Баграй спав у її кімнаті під її ліжечком. І так відбувається досі. Він усе життя її вилизував, а вона годувала його усілякими ласощами. Які тут можуть бути складності, коли ти бачиш, як формується дружба на багато років.

Які взаємини зараз?

З першої хвилини знайомства і досі це найкращі друзі. Стефанія та Баграша росли та навчалися разом. Коли донька вчилася ходити, то вона чіплялася за густу шерсть собаки, підтягувалась, вставала і йшла поруч із ним, так і вчепившись у пса. Баграй терпів усе.

Раніше ми дуже часто гуляли у «собачій тусовці». І Стефанія, звичайно ж, бігала і грала з усіма нашими чотирилапими друзями. І ось одного разу, раптом один із собак загрався і завалив доньку на спину. Тієї ж миті Баграй був уже поруч і прогнав цього пса. І знаєте, ніхто цього не вчив, це просто на рівні інстинктів. Друг захищає друга!
Наразі дуже цікаво спостерігати, як вони разом гуляють. Донька їде велосипедом, а Баграша біжить за нею, не відстаючи ні на крок, доки вона не зупиниться. Ще вони в м'ячики-іграшки грають тільки разом, вона кидає – він, стрімголов біжить, і приносить. Причому сам віддає їй прямо до рук і просить кинути ще.

Коли Стефанія спить, він ніколи не гавкає, навіть якщо він дуже радий, що хтось прийшов додому. Одна фраза: «Стіша спить!» і він уже «ходить навшпиньки». І цього теж його ніхто не вчив!
Спостерігати за ними щодня, помічати ці зворушливі моменти, бачити цю дружбу – це джерело наших усмішок, радості та щастя у домі.

Чи є якісь цікаві історії?

Історій було багато різних. Але, мабуть, одна з найвеселіших – це про собачу хитрість. Треба сказати, що характер Баграя просто чудовий. Він слухняний пес, ніколи не крав їжу, ніколи нічого не псував, навіть не з'їв жодного капця! Але є в нього віднедавна одна слабкість. Ми з дитинства всі в будинку домовилися, що ні в ліжко, ні на м'які меблі ми привчати і пускати не будемо. Так було весь час. У ті не часті моменти, коли я влаштовувала крихітній Стефанії фотосесії з Баграшею, я не могла його умовити полежати на дивані ні хвилинки. На мордочці було написано: «Мамо, що ти? Мені ж не можна сюди!». І він буквально одразу стрибав униз на підлогу.

Одного разу, після прогулянки в дощову погоду, я вимила Ба і він залишився вдома сохнути, а ми всі розбіглися у справах. А коли повернулися, виявили, що крісло якесь вологе. Тут ми запідозрили щось недобре. Але причепитися було ні до чого. Поки ми вдома, ніхто на диванах не лежить, тому вирішили якось перед тим як піти залишити включену камеру. Як довго ми потім сміялися! Виявляється, що як ми всі йдемо, не проходить і 5 хвилин, як він відразу вкладається спочатку в одне крісло, потім змінює його на інше і, коли набридне, перебирається на диван. Теж відбувається, якщо не зачинити двері до спальні. І це трапляється тільки, коли нас немає вдома і, зважаючи на все, щодня. Спочатку ми його лаяли і сварилися з ним. А потім це все переросло в наш сімейний жарт. Тепер, коли ми повертаємося додому, нас, звичайно ж, зустрічає веселий пес, що виспався, але варто тільки, грізно запитати: «Хто спав на кріслі?», як Баграй тут же швиденько ретується на своє місце і вдає, що він міцно спить і що він тут зовсім не до чого.

Чи є ще якісь тварини вдома?

Так, у нас ще є кішка. Вона на рік старша за собаку і була перша в сім'ї. Треба сказати, що в неї дуже цікавий характер. Вона цариця у всьому. Її величність не любить, коли її чіпають, але при цьому теж дуже віддане створіння.

Які у них стосунки з Баграєм?

Поява собаки викликала у неї шок. Вона переживала. Її «блакитна кров» ніяк не допускала можливості появи якогось кудлатого цікавого цуценяти на її території. Насамперед, переступивши поріг квартири, Баграй побіг із нею знайомитися, за що отримав лапами по носі, але без пазурів. Наступним кроком було знайомство з котячою їжею, миска швидко спорожніла і цього ж дня переїхала вище. Грейс, так звати кішку, довго до нього звикала і ревнувала. Зараз вони дружать. Можуть навіть спати поряд, не обіймаючись, звичайно, але вона змирилася і прийняла його в нашу різношерстну зграю.

Чи займаєтеся ви дресируванням? З якого віку розпочали?

Дресируванням, звичайно ж, займалися дуже багато і довго, зараз лише підтримуємо те, що напрацьовувалося з юності. Я вважаю, що чим раніше розпочинати цей процес, тим краще. Ми пішли на наше перше заняття з кінологом у 3,5 місяці. Самоїди дуже цікаві, активні та волелюбні собаки. Їх досить важко видресувати. Але, враховуючи появу маленької дитини, я розуміла, що мені потрібний слухняний собака, щоб я міг з ними двома спокійно гуляти. Плюс, незважаючи на вагітність і народження Стефанії, ми з Баграшиних 6 місяців нескінченно їздили на виставки і, треба сказати, непогано досягли успіху в цій справі. А виставковій поведінці треба також навчати та виховувати. Дуже багато разів були дні, коли донька солодко спала в візочку, а ми з пухнастим другом у цей момент займалися з кінологом. Але зараз, коли я дивлюся на свого собаку, я розумію, що це все було недаремно. Нам є чим пиштися!

Чому важко було навчити?

Напевно, для самоїда найскладніша команда – це до мене, коли навколо купа всього цікавого. Багато хто сміється, що почувши цю команду, собака ще подумає, чи досить добрим тоном його покликав господар, і чи варто йти до нього взагалі чи нехай скаже більш ніжним тоном. Але й із цим завданням ми впоралися. Звичайно, бувають різні випадки, але в цілому, слухняністю я задоволена. Мені здається, просто потрібно любити свою тварину, і вона відплатить тим самим.

Чим годуєте?

Для мене зручніше годувати хорошим кормом – супер преміум класу. У нас у сім'ї у всіх дуже активний ритм життя і весь час закуповувати та готувати правильну їжу для собаки просто не буде часу. Адже у раціоні має бути все збалансоване. Там має бути і м'ясо та риба, достатня кількість фруктів та овочів. Вирахувати все це правильно досить важко. І не факт, що собака буде їсти всі ці продукти. Тому хороший збалансований корм, як на мене, полегшує це завдання.

Які вітаміни даєте?

У дитинстві ми давали комплекс вітамінів із вмістом кальцію, хондроїтину та глюкозаміну. Зараз я більше дивлюся за станом шерсті, пігментації та загальним самопочуттям собаки. Періодично даю загальний комплекс вітамінів та мінералів.

Інші особливості догляду?

Якихось специфічних особливостей для догляду немає. Мити у міру забруднення, вичісувати в міру необхідності. Коли період линяння, то, звичайно, вичісувати потрібно багато і часто. В інший період шерсть не сплутується, і особливих проблем з нею немає, не дивлячись на те, що вона біла і густа.

Яка улюблена іграшка?

Це м'ячики. Великі, маленькі, гладкі і жорсткі, ті, які світяться і пищать. Але грає він ними лише вдома і лише у певний час, найчастіше після прогулянки, навіть дуже довгої. У нього є особистий кошик, де складені всі його іграшки. Зазвичай він сам вибирає і приносить певний м'ячик, потім просить з ним пограти. Але якщо кошик стоїть високо, то він просто лапою перевертає його весь, розкидає все по квартирі і тільки потім починає грати. А нам усім потім за ним прибирати.

Яку пораду можете дати тим, хто вирішив завести собаку породи самоїд?

Треба розуміти, що це член сім'ї, що це не мила плюшева іграшка, що це всерйоз і надовго. Треба усвідомлювати, що більше не буде вихідних та свят, не буде днів, коли ви зможете поспати до обіду, що прогулянки мають бути довгими і за будь-якої погоди. А потім довге миття і сушіння після бруду. Самоїдам треба багато бігати, займатися спортом і бути активними – це запорука їхнього здоров'я. З появою собаки доведеться завжди планувати свій кожен день так, щоб щонайменше 2 рази на день гуляти. Тепер навіть похід у гості на весь вечір – це позапланова прогулянка перед гостями та прогулянка у будь-який час дня та ночі після повернення додому. А планування відпустки – це в першу чергу організація проведення часу вашого вихованця на період вашого відпочинку.

Самоїд – це повний будинок радості, щастя та веселощів, а також іграшок, шерсті та пилу. Самоїди – це вічні діти. Але жодні труднощі та клопіт не можуть стояти на одному рівні з тим радісним і щасливим поглядом, яким щоразу зустрічає самоїд. Яким би не був настрій, хоч би як минув день, переступаючи поріг будинку і почувши цей радісний гавкіт і побачивши відданий погляд самоїда, всі негаразди залишаються в іншому світі, а залишаються лише любов, відданість, радість і щастя.

Тому головною порадою для всіх буде побажання любити свого собаку як повноцінного члена сім'ї, адже собака для нас лише частина нашого життя, а ми для них і є все життя!